Було собі колись село, людей багато там жило. Жили...
Було собі колись село, людей багато там жило.
Жили великі і малі, і українці й москалі,
казахи жили і узбеки, варили кашу, чебуреки.
А за селом, десь метрів п’ять жили собі старенька… бабця.
Стара-стара та ше ніврочку, у місті мала внучку й дочку.
Дуже любила внучку бабка, а звали внучку Красна Шапка.
Як ще маленька була внучка – то тоже добра була… штучка.
Любили вафлі, торти, кекс, а що найбільше – бодрий секс.
Як попадавсь мужик на очі – то пікала як тамагочі.
Пройшли роки, прийшла весна, Червона Шапка підросла,
красива стала, Боже мій, фігурка, пейджер, все при ній.
Пройтися б нею по Бродвею, та мала баба гонор… ровий характер дуже.
Одного разу мама Шапки згадала про стареньку бабку:
- Ми все-таки якась родина, вона одна, як сиротина,
хто би гостинців їй відніс, іти далеко через ліс.
А в тому лісі вовк лютує, людей всіх їсть, потім ґвалтує.
Доню моя, Червона Шапко, іди сюди. Сходи до бабки,
і занеси їй подарунок. І Шапці тицьнула пакунок.
Взяла пакунок Красна Шапка і через ліс пішла до бабки.
Відправила мама дитину, дай, думає, на пейджер скину,
старій, що в гості прийде внучка, щоби чекала стара… бабця.
Зраділа бабка, засміялась, сходила в баню покупалась,
зробила в хатині побілку, на пояс прип’яла побілку,
включила відік «Том і Джері», поширше відчинивши двері
щоб було в неї все в порядку, коли прийде Червона Шапка.
Іде по лісі Красна Шапка, шумлять дерева, все в порядку,
почали бджілки в рій збиратись, краса, аж можна… любуватись.
Аж раптом, із-за купи дров, на стежку вибіг Сірий Вовк.
- Одна по лісі ходиш значить… - Не твоє дєло, пьос смердячій.
Від цих слів в Вовка сильно серце стисло. - Вали, а то дістанеш в гризло.
- Ти подивись яка я тьолка. І Шапка кинулась на Вовка.
Сіренький тоже був не лох: пихтів-пихтів, а потім здох.
Мораль в цій казці є така: Як будемо випускати в ліс таких як вона, то знищимо всю флору і фауну.